Війна в Україні: мрія про вічний мир луснула. Але, можливо, це лише свідчить про те, що ми не зрозуміли, що таке мир (переклад)

Війна виникає з миру. І, можливо, це відбувається тому, що ми маємо неправильні уявлення про те, що означає мир. Іммануїл Кант розмірковував про це. У такий спосіб, який і сьогодні є актуальним.

Останніми роками гостро обговорюють питання про те, чи був Іммануїл Кант расистом. Водночас твердження, що найвпливовіший мислитель доби Просвітництва був наївним мирним утопістом, здається, не заслуговує на дискусію — хоча з огляду на війну в Україні це доволі нагальна тема. У творчості Канта доводиться довго шукати уривки з відтінком расизму. Філософ із Кенігсберга написав власний трактат про війну і мир, неперевершений і донині з погляду правової та політичної філософії, — «Вічний мир».

Але що це значить, «вічний мир»? А що Кант має на увазі під миром? У творі, уперше опублікованому 1795 року, Кант розглядає надважливі питання: чому між людьми має бути мир, а не війна? Що таке справжній мир? У ролі необхідного попереднього запитання: що таке держава? Чи може держава втручатися у справи іншої держави? У якій формі може бути реалізований справжній мир? І як це можна гарантувати?

Що ми можемо сказати проти війни

Перша актуальність Канта: хоча люди всіх часів і всіх культур прагнуть безумовного, «вічного» миру, мир, на відміну від війни, так і не досяг статусу основної філософської концепції. Кант заперечує це тематичне нехтування, розвиваючи власну філософську оптику.

Звісно, за словами філософа, проти війни свідчить те, що ми тижнями бачимо, чуємо і читаємо в ЗМІ: безіменні страждання сотень тисяч людей, не тільки солдатів, а й мирних жителів, руйнування домівок, клінік, інфраструктури та художніх цінностей, а також величезні фінансові витрати.

Ці прагматичні наслідки, а саме наслідки для особистого й колективного добробуту, не слід применшувати, і ніхто не збирається цього робити. Утім ми не беремо до уваги основний аргумент проти війни, який, на перший погляд, може здатися дивним, можливо, навіть цинічним.

Межі, встановлені законом

Уявіть собі, якби були війни без надмірних страждань. Чи може війна бути законною? Кант відповідає однозначно: ні. Бо у війнах перемога є єдиним вирішальним чинником, а не правом. Тут філософ, який зазвичай користується дуже тверезою мовою, стає емоційним. «Розум, — ідеться в його трактаті, — осуджує війну як юридичний процес з трону вищої моральної законодавчої влади» і робить «стан миру прямим обов’язком».

Шкода від війни поширюється не тільки на людський добробут, вона значно масштабніша. Порушується дещо найвище, що характеризує людей, окрім обов’язку дотримуватися загальноприйнятих заповідей і заборон. Порушується частина моралі щодо зобов’язань поважати одне одного, правова мораль, яку також називають справедливістю.

Друга актуальність Канта: він не вимагає спільного життя в марній любові та дружбі. Це не утопія, де люди живуть у чистій злагоді, вільні від чвар, ревнощів і честолюбства. Навпаки, Кант вітає конкуренцію (хоча і в межах закону та в її мінімальному стані), «кінець усіх воєнних дій», не просто тимчасовий, а тривалий мир.

Держава не є власністю

Бо якщо змагання відбувається в межах миру і права, це, згідно з Кантом, сприяє особистому та соціальному, не в останню чергу глобальному, добробуту. Цей добробут не можна зводити до матеріальних аспектів. Кожна війна унеможливлює процвітання науки, медицини й техніки, мистецтва, культури та спорту. Це також ускладнює стосунки між людьми.

У XVII–XVIII століттях між князями точилися війни, під час яких володіння переходили з рук у руки. Такій ситуації Кант протиставляє аргумент, згідно з яким держава, на відміну від території («землі, на якій вона розташована»), не є ні власністю, ні «володінням». Це радше інститут, який характеризується суверенітетом.

Для Канта держава — це «спільнота людей, якою ніхто інший, окрім неї самої, не повинен керувати та розпоряджатися». Тому президент Росії не може вимагати від Президента України віддати країну чи будь-яку її частину. І український президент не повинен виконувати таку вимогу. Подібні ініціативи мали б виходити з власної держави, й вирішувати має її народ або представники, парламент. «Жодна держава, — стверджує Кант, — не повинна насильницьки втручатися в конституцію та уряд іншої держави».

Несправедливість Європи

Якщо Путін стверджує, що в Україні існує злочинний націоналізм, який порушує права окремих верств населення, то українська юстиція відповідатиме за такі порушення, якщо вони взагалі є. А в разі невдачі має бути залучений наднаціональний суд (у Європі це Європейський суд з прав людини). І, звісно, тут діє взаємність: Путіну доведеться скасувати репресивні заходи проти свободи слова та свободи преси у своїй країні.

Крім заборони отримання «держави, яка існує сама по собі, від іншої держави шляхом успадкування, обміну, купівлі чи дарування», Кант вимагає остаточно скасувати постійні армії. І він запроваджує космополітичний закон на додаток до конституційного та міжнародного права. Це впливає на окремих людей та їхні економічні, наукові, релігійні й культурні об’єднання, а також на держави за умови, що вони зустрічаються і мають бути мирними одна з одною.

Кант обмежує це право «умовами загальної гостинності». Відповідно до цього кожен може стукати куди завгодно і запропонувати себе, наприклад, для обміну товарами та культурою. Однак інша сторона не зобов’язана брати участь. Кант прямо заперечує право на гостинність. Цим аргументом він звинувачує «торговельні держави» Європи у «несправедливості», яка «доходить до шоку». Вони змусили б Китай і Японію відкрити свої порти для торгівлі. Кант звинувачує імперіалізм і колоніалізм у нехтуванні правами людей у відповідних країнах: «Мешканці нічого не рахували».

Врятувати від затоплення

Для Канта космополітичний закон також безпосередньо діяв у його час у випадку з екіпажами кораблів, що сіли на мілину. На його думку, їх не варто грабувати, поневолювати чи вбивати. Однак, тільки-но корабель відремонтують, їх можуть попросити піти, якщо «це може статися без затоплення».

Мабуть, згідно з цим критерієм не можна повертати біженців ні з України, ні звідкись там іще, доки в їхній країні стріляють гармати. У багатих державах Заходу окремі особи, організації та державні органи роблять набагато більше, ніж рятують біженців від загибелі. Насправді мінімум, якого вимагає космополітичний закон Канта, перетворюється на порівняно щедру гостинність.

Відповідно до власної тези, що самій державі потрібні «люди бісівські (якщо вони лише розумні)», Кант засновує свою теорію миру передусім на освіченому власному інтересі, «взаємній користі»: «Це дух комерції, яка не пов’язана з війною, може існувати разом і яка рано чи пізно заволодіє кожним народом».

Дух комерції

Цей дух комерції найкраще розуміється не тільки в економічних термінах, навіть якщо Кант може бути правий, що з усіх сил, підпорядкованих державній владі, «грошова влада хотіла б бути найнадійнішою». Оскільки здоров’я дуже важливе для людей, вони прагнуть полегшити свою роботу і не хочуть обходитися без багатьох звичних для них речей, медицина й технології, наука, культура і спорт відіграють важливу роль в обмінах між країнами.

Звісно, це також було б зрозуміло для Канта: для того, щоб ці інтереси переважали, авторитарні держави, такі як Росія, повинні дозволити своїм людям те, що ми називаємо демократією — право голосу, засноване на визнанні основних прав у поєднанні з розподілом державних повноважень, вільне від залякування та корупційних дій.

Війна в Україні: мрія про вічний мир луснула. Але, можливо, це лише свідчить про те, що ми не зрозуміли, що таке мир.

2 квітня 2022 року

Оригінал: https://www.nzz.ch/feuilleton/ukraine-krieg-kants-traum-vom-ewigen-frieden-ist-nicht-geplatzt-ld.1677445